Те, про що давно мріяла, нарешті сталося – віднині я веду повноцінний стенделон-блог!
Знаходиться за цією адресою:
Всі тутешні записи, ясна річ, залишаються, їх копії є і на новому блозі, функціональність набагато розширена, і буде вдосконалюватися й далі. Приймаю будь-які пропозиції – від зауважень щодо оформлення (думаю: а не занадто яскраве?) до побажань автоматичної трансляції в ЖЖ.
Я досі не вірю в те, що це зробила… Температура води була щось близько 9 градусів. Раніше максимум, на що була здатна – це 14 градусів в морі, а тут… Ух! Я морально була підготовлена до того, що підійду, потрогаю водичку ніжкою, відчую весь холод джерельної води та вирішу, що це не для мене :-))
А в результаті зайшла та окунулася з головою тричі! Тричі – тому що так треба було для максимального ефекту. Спочатку окуналася в першій купелі, що на території монастиря, – вона добре обладнана, крита, велика, в басейн сходи з поручнями (але й вода трохи тепліша). А потім пішли на іншу, в 2 км, в яку надходить вода прямо з джерела поряд, ніде по дорозі не нагріваючись, та під відкритим небом. Краса! Всім рекомендую!
Місце: Топловський жіночий монастир св. Параскеви, Білогірський р-н.
Час: Вчора вдень.
1545 метрів над рівнем моря. Все. Вище в Кримських горах вже нікуди. Позитивних емоцій – через край. Вражень – море.
Цей похід був бажаним, вершина дражнилася своєю близкістю, але зупиняла своєю недоступністю. Але холодна голова, ретельний розрахунок, само собою, везіння та трошки наполегливості – і от, ми стоїмо вже на найвищій точці Криму, закриваемося від вітру, що намагається нас здути, та милуємося краєвидами навкруги.
Фотані по дорозі на Роман-Кош.
Не побоялися ранішнього невеличкого дощика та вирішили піти. Як виявилося потім – правильно зробили. Вище 400 метрів вже було сухо, а хмари невдовзі розвіяло вітром.
Поняття “найкращий”, особливо серед приватних блогів є дуже спірним та суб’єктивним. Але я приєдналася :-)
Проголосувати за мене можна отута:
А також, можливо, серед інших учасників знайдете багато цікавого. В переліку номінантів, що розбиті на 10 різних категорій, справді є блоги та спільноти, які хочеться читати. І не важливо, стануть вони переможцями чи ні.
Зейтін-Кош, в перекладі “гора-маслинка” – одна з найвищих вершин Криму. Вершина (1537 метрів) позначена геодезичним знаком, що наразі зламаний під ударами стихії.
Знаходиться ближче до південного (вірніше, південно-східного), а не північного краю плато, на відміну від інших півторатисячників: Роман-Кош, Демір-Капу, Кемаль-Егерек, Бойнус-Тепе, Учурум-Кая. Як добре видно на фото, з неї можна побачити море.
Створюю цей пост зараз, головним чином, на пам’ять, щоб в одному відкритому місці була зібрана вся колекція питань-відповідей.
Історія почалась з того, що я дізналась, що:
1) Я начебто зареєстрована на сайті (не буду публікувати його адресу щоб не робити йому рекламу, назвемо його умовно “трёп.ком.юей), присвяченому подорожам Україною, хоча цього не робила.
2) Від імені цього юзера опубліковано три мої звіти з фотографіями. Звісно, без мого дозволу.
3) На моїх фотографіях стоять копірайти того сайту. Крім того, змінено назви звітів, а також самовільно проведена трансформація двох моїх звітів в один.
4) В профайлі користувача вказано адрес мого ЖЖ, звідки було взято, але вказано простим текстом, гіперпосилання немає
5) На сторінках, де розташовані взяті в мене статті, я спочатку не помітила жодного гіперпосилання, потім вимявилось, що воно таки є, просто його з першого разу важко помітити.
Пролиставши сайт трёп.ком.юей, я прийшла до висновку, що він скрізь наповнений матеріалами таких собі псевдо-юзерів, видимо, щоб зробити видимість популярності ресурсу.
Стосовно розміщеної інформації ще ладна, але особисто мене найбільше обурило те, що мене від мого імені зареєстрували! І я типу сама публікую на їх ресурсі свої матеріали! Не всякі RSS-агрегатори, що стали нормою і які навпаки, дуже допомагають таким авторам як я, а так, ніби я все це сама вивісила! Будучи дуже обурена, написала адміністрації сайту наступного листа:
Комусь це нагадає марсіанські пейзажі, комусь – зкам’яніле море. З геологічної точки зору друге набагато більше до правди, тому нехай ці пагорби будуть хвилями :-)
Доречі, про Бабуган напівжартівливо кажуть, що тут кожний холмік вище 1500 м. І правда в цьому є, це плато – вершина Криму, таємнича та недоступна …
Парагільмен – скеля-відторженець Головної гряди Кримських гір, висота – 871 метр. Знаходиться в Алуштинському районі над селищем Малий Маяк.
Топонімічний словник так каже про цю скелю:
Парагильмен – лесистая гора, отторженец Бабуган-яйлы, с обращенной на В утесистой скальной стеной. В 2 км. к ЗСЗ от нп Малый Маяк (Алушт.) ср. греч. парагиноме – “выходить за пределы чего-то”.
Позавчорашній мій маршрут на Бабуган як раз проходив повз неї. Тут недалеко починається стежка на плато і перевал через нього Ламбат-богаз (по колишній назві населеного пункту), або Талма-богаз (по назві джерела). Брати О. Єна і А.Єна в своїй книзі “Перевалами горного Крыма” пишуть, що: “Ламбат-Богаз – самый удобный и короткий путь на Бабуган-яйлу, им пользуются чаще всего”. Пройшовши в неділю цією стежкою, можу підтвердити, що дійсно вона дуже зручна і зовсім не важка – можна бігати хоч кожен день… тільки от де взяти на те все час?
Я вже досить давно хожу нашими Кримськими горами (щоправда, тут, на місці, все частіше звучить більш прозаїчно і банально – “в гори полазить”, “за грибами”, “за шиповніком”, “за кізілом”, “в гості”, “на рибалку”, і т.п.) і в 90% випадків ні про які спеціальні маршрути мова взагалі не йшла. І колись для мене було відкриттям, що, виявляється, лиди ходять по спеціальних стежках :-). Нє, ну такі як на плато – ясна річ, корисні, бо якщо не ними, то просто шию собі зламати можна, а так, гуляти по лісу (а по плату – тим більше!) спеціально по дорогах і стежках – то був для мене якийсь нонсенс.
Так от, виявилося, що тими стежками насправді ходити дуже зручно :-) А ще є спеціальні “офіційні” маршрути, які навіть затверджені органами влади – типу, там де безпечно, є турстоянки і не може прогнати жоден лісник (постанова Ради міністрів АР Крим від 12.04.05 р. №160, розпорядження Севастопольської міської держадміністрації від 15.04.03 р. №556-р).
І от, для загальної та своєї користі, вирішила впорядковувати свої записи додатково ще й згідно цих маршрутів. Щоб потім можна було зручно передивлятись, які цікавинки розташовані біля того чи іншого переходу. Для цього завела окрему сторінку – Переходи туристичних трас. Їх поки що небагато, бо купа фоток лежать в архівах і не вистачає часу на публікування, деякі я не фотографувала через відсутність в мене фототехніки, а деякі ще чекають на мене. І це мене радує – бо завжди, скільки б я не ходила, мене буде чекати ще одна невідома стежка, а навіть якщо й відома, то по ній, по аналогії з рікою, не можна двічі пройти так само – завжди будуть нові враження, нові емоції, нові відкриття.
Продовжую свої експерименти з ХДР.
На цей раз – так звана “Дорога в Парадіз”, довжиною 8 км, що веде від міста Судак в селище Новий Світ. Парадіз – стара, грецька назва цього селища.
Дорога небезпечна, змійкою кружляє навколо скель та над прірвами, але кажуть, що хоча б раз у житті її треба пройти пішки. Я це зробила минулої неділі :-)
В об’єктив фотокамери попали: власне дорога, скеля Сокіл (та, що найвища) і миси Нового світу – Капчік та Плоский та трошки – зубці Караул-Оба.
Вивчаю нову для себе техніку з розширення динамічного діапазону фотографій (HDR). Роблю тільки перші маленькі кроки, тому сильно не бийте :-). Перші висновки: техніка цікава, але треба вчити матчасть – зелений колір просто вбиває :-(
На фото – селище Кутлак (зараз називається Веселе) в Судацькому районі. Розташоване в однойменній дуже мальовничій долині. Долина надійно захищена з усіх сторін горами (навіть до моря прохід відносно неширокий), що створює ідеальні умови для культури винограду.
На першій панорамі – хребет Баланин-Каяси, що над Ялтою. По його верхній частині йде Стільська стежка в Ялту. Зараз ця стежка напівзруйнована при будівництві газопроводу – це означає що замість комфортної, протоптаною тисячами ніг вузенької змійки на багатьох ділянках широченна смуга-дорога, зроблена машинами і для машин. Але як би там не було, ці місця залишаються дуже видовищними, ними варто пройти хоча б один раз в житті. А коли пройдеш один раз, хочеться повертати сюди ще й ще…
(Ще про гори, справжні гірські перевали та інженерні споруди)
Якщо йти від г. Лапата (1406 м. н.у.м.), та дорога йде вздовж південно-східного краю Ялтинської яйли, а вже потім, від Стіля-богаз, повертає на північ.
