Поняття “найкращий”, особливо серед приватних блогів є дуже спірним та суб’єктивним. Але я приєдналася :-)
Проголосувати за мене можна отута:
А також, можливо, серед інших учасників знайдете багато цікавого. В переліку номінантів, що розбиті на 10 різних категорій, справді є блоги та спільноти, які хочеться читати. І не важливо, стануть вони переможцями чи ні.
Створюю цей пост зараз, головним чином, на пам’ять, щоб в одному відкритому місці була зібрана вся колекція питань-відповідей.
Історія почалась з того, що я дізналась, що:
1) Я начебто зареєстрована на сайті (не буду публікувати його адресу щоб не робити йому рекламу, назвемо його умовно “трёп.ком.юей), присвяченому подорожам Україною, хоча цього не робила.
2) Від імені цього юзера опубліковано три мої звіти з фотографіями. Звісно, без мого дозволу.
3) На моїх фотографіях стоять копірайти того сайту. Крім того, змінено назви звітів, а також самовільно проведена трансформація двох моїх звітів в один.
4) В профайлі користувача вказано адрес мого ЖЖ, звідки було взято, але вказано простим текстом, гіперпосилання немає
5) На сторінках, де розташовані взяті в мене статті, я спочатку не помітила жодного гіперпосилання, потім вимявилось, що воно таки є, просто його з першого разу важко помітити.
Пролиставши сайт трёп.ком.юей, я прийшла до висновку, що він скрізь наповнений матеріалами таких собі псевдо-юзерів, видимо, щоб зробити видимість популярності ресурсу.
Стосовно розміщеної інформації ще ладна, але особисто мене найбільше обурило те, що мене від мого імені зареєстрували! І я типу сама публікую на їх ресурсі свої матеріали! Не всякі RSS-агрегатори, що стали нормою і які навпаки, дуже допомагають таким авторам як я, а так, ніби я все це сама вивісила! Будучи дуже обурена, написала адміністрації сайту наступного листа:
Я вже досить давно хожу нашими Кримськими горами (щоправда, тут, на місці, все частіше звучить більш прозаїчно і банально – “в гори полазить”, “за грибами”, “за шиповніком”, “за кізілом”, “в гості”, “на рибалку”, і т.п.) і в 90% випадків ні про які спеціальні маршрути мова взагалі не йшла. І колись для мене було відкриттям, що, виявляється, лиди ходять по спеціальних стежках :-). Нє, ну такі як на плато – ясна річ, корисні, бо якщо не ними, то просто шию собі зламати можна, а так, гуляти по лісу (а по плату – тим більше!) спеціально по дорогах і стежках – то був для мене якийсь нонсенс.
Так от, виявилося, що тими стежками насправді ходити дуже зручно :-) А ще є спеціальні “офіційні” маршрути, які навіть затверджені органами влади – типу, там де безпечно, є турстоянки і не може прогнати жоден лісник (постанова Ради міністрів АР Крим від 12.04.05 р. №160, розпорядження Севастопольської міської держадміністрації від 15.04.03 р. №556-р).
І от, для загальної та своєї користі, вирішила впорядковувати свої записи додатково ще й згідно цих маршрутів. Щоб потім можна було зручно передивлятись, які цікавинки розташовані біля того чи іншого переходу. Для цього завела окрему сторінку – Переходи туристичних трас. Їх поки що небагато, бо купа фоток лежать в архівах і не вистачає часу на публікування, деякі я не фотографувала через відсутність в мене фототехніки, а деякі ще чекають на мене. І це мене радує – бо завжди, скільки б я не ходила, мене буде чекати ще одна невідома стежка, а навіть якщо й відома, то по ній, по аналогії з рікою, не можна двічі пройти так само – завжди будуть нові враження, нові емоції, нові відкриття.
От, сьогодні завдячуючи ЦеМіцне дізналася, що Олег Скрипка зробив новий текст на гімн України:
Квітне рідна Україна, як весняне поле,
Ми є славні українці, в нас щаслива доля.
Зникли наші воріженьки, як роса на сонці,
Ми пануєм, не бідуєм у своїй сторонці.
Душу й тіло наші предки клали за свободу,
Й ми покажем, що ми – діти козацького роду!
Якщо бути точним, то не зовсім сам, а збираючи та обробляючи варіанти гімну, що надсилали йому люди. Тому текст – народний!
Був презентований 23 серпня на Хрещатику : http://vopli.com.ua/news/band/2008/08/28/slaven.html
Як на мене, то цей текст більш життєстверджуючий, бо набридло вже слухати (а тим більш співати!) депресивні слова офіційного гімну. І те, що музику залишили стару – добре, бо вона, на мій погляд, геніальна.
Невідомо, чи затвердять колись слова Олега Скрипки в якості офіційних, але з нинішніми щось треба робити однозначно. Не можна в гімні жалітися на життя, страждати (най і дуже літературно), викликати будь-які негативні емоції, використовувати занадто багато “не”. Все осяде на підсвідомість – це та пісенька, якою будуть “зомбувати” весь народ. І те що там десь підкорегували “а” на “и” щоб в першому рядку помирала не Україна, а її слава та воля – мало що змінює. Все одно на сайті Олімпійських ігор гордо написано: “Ukraine is Not Yet Dead” ! Коли це побачила, то мало зі стільця не впала. Від реготу :-)))) Дааа….. назва гімну країни, люди якої хочуть жити, розвиватися…
Один з моїх найулюбленіших письменників в дитинстві. Але на відміну від інших, прочитаних і забутих, від творів Джека Лондона залишився приємний та радісний слід. Випадково натрапивши на це ім’я саме в контексті створенного ним, а не всяких дурних соціонік, не змогла відмовити собі у задоволенні зайти на Вікіпедію та виписати кілька його цитат:
Та суть, звичайно не в цитатах, а в тому справжньому та правдивому світі, в який поринаєш, тільки-но відкриєш книжку… хоча тепер це швидше зробити запустивши браузер :-)
—-
Запустила собі одне хороше оповідання – Джек Лондон. Любовь к жизни.
Чи то в мене хронічна перевтома, бо не можу виспатися скільки б не спала, чи то нервова система зовсім розхиталася, бо плачу майже кожен день, чи то й те й друге разом :-(
Якесь дурне цього року літо…
Де б знайти таке місце, щоб можна було засісти й ревіти день і ніч, просто поки в усьому тілі не залишиться ані краплинки вологи. А те що залишиться – легко розсиплеться-розвіється. І не буде того болю й переживань, нервувань і дьорганій.
Але такого місця, на жаль, нема…
Це, мабуть, такий стан або риса – постійне відчуття своєї дороги, свого шляху. І щоб не сталося, хто б не заважав, знаєш куди йти та навіщо. Схоже на прогулянки по горах – можеш спускатися, підніматися, але все одно видно, куди треба йти. Або не видно – тоді воно є в серці. Вже інше питання, як туди дістанеся – асфальтовою дорогою, набитою доріжкою, ледве помітною стежиною. Або прокладеш шлях по бездоріжжю. Хтось може завадити йти прямо, змусити відхилитися, навіть відійти назад. І добре коли є місце щоб перечекати бурю, або просто відпочити. Щоби зранку знову йти та ловити примари своєї мети.
Іван ФРАНКО
* * *
Твої очі, як те море
Супокійне, світляне;
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне.
Твої очі, мов криниця
Чиста на перловім дні,
А надія, мов зірниця,
З них проблискує мені.
А знаєте, коли йдеш попереду всіх і не озираєшся, то це дуже зручно. Зручно тим, що ніхто не бачить твої сльози.
От написала цю фразу і не знаю, радіти мені з цього приводу чи сумувати. Тому навіть не ставлю жодного смайла і крапка.
Іван Франко
* * *
Якби ти знав, як много важить слово,
Одно сердечне, теплеє слівце!
Глибокі рани серця як чудово
Вигоює – якби ти знав оце!
Ти, певно б, поуз болю і розпуки,
Заціпивши уста, безмовно не минав,
Ти сіяв би слова потіхи і принуки,
Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, -
Якби ти знав!
Якби ти знав, які глибокі чинить рани
Одно сердите, згірднеє слівце,
Як чисті душі кривить, і поганить,
І троїть на весь вік, – якби ти знав оце!
Ти б злість свою, неначе пса гризького,
У найтемніший кут душі загнав,
Потіх не маючи та співчуття палкого,
Ти б хоч докором не ранив нікого, -
Якби ти знав!
Якби ти знав, як много горя криється
У масках радості, байдужості і тьми,
Як много лиць, за дня веселих, миється
До подушки горючими слізьми!
Ти б зір свій наострив любов’ю
І в морі сліз незримих поринав,
Їх гіркість власною змивав би кров’ю
І зрозумів весь жах в людському безголов’ї,
Якби ти знав!
Якби ти знав! Та се знання предавнє
Відчути треба, серцем зрозуміть.
Що темне для ума, для серця ясне й явне…
І іншим би тобі вказався світ.
Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги
Була б несхитна, ясна путь твоя.
Як той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих,
Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих:
“Не бійтеся! Се я!”
